Я до тебе прийду до світання,
І постукаю тихо у шибку,
Пробач, любий, що птаха я рання,
Песть, люби сизокрилу голубку.
Місяць ще зазирнув у вікно,
Засоромлено йшов спочивати,
Зникло в небі з зірок полотно,
Ранок вправно мандрує до хати.
Заспівала пташина на вишні,
Так завзято,
…..
Ой, йшла кладкою поперечкою,
А там полечком навпростець стежкою,
А та стежечка та й звивалась,
Вдаль волошками простелялась.
Як вінок сплела озирнулася,
Пісню завела посміхнулася.
Ой, ти, полечко, колосом шелестиш,
Щедра, нивонько, день і ніч не спиш
День і ніч не спиш, вітер не дає,
Може знаєш,
…..
Яка ти, доленько, зрадлива,
Так вмієш плани руйнувати,
Була учора ще щаслива,
Сьогодні лихо йде до хати.
Світило сонце без хмарини,
Сіяли зорі у озерці,
Збирала із роси краплини,
Любов плекала щиру в серці.
Та десь взялася громовиця,
Блискавка небо розділила,
Вночі від того вже не спиться,
…..
В думках лину туди, де згубились сліди,
Тих, кого вже зі мною немає,
Любий, Боже, прости усі їхні гріхи,
Серце в грудях, немов м’яч, літає.
Зорі падають ген за горизонтом униз,
Не під силу їх нам зупинити,
Хоч крути, хоч верти їх кінцевий круїз,
Могли б довго ще в небі світити.
…..
Клекоче ненависть щоднини,
І вже межі немає,
Не вистачає їй грудини,
Слізьми лице вмиває.
За що? Чому? Ну, і для чого?
Таке страшне свавілля,
Правда провина не одного,
Росте гниле коріння.
Переплелось, мов гаддя у кублі,
Сичить впину немає,
Йдіть до біса москалі,
…..
Кричала, чуєш, зупинись,
Та на всі боки подивись.
Ген, той зимовий зорепад,
Який не повернеш назад.
А там весняний першоцвіт,
І нам неповних двадцять літ.
А поряд десь спекотне літо,
Було тут зраду пережито.
Зима сипнула снігом в душу,
Тепер забути тебе мушу.
А як?
…..
До кордону літо вправно так крокує,
Осінь не дрімає на нього чатує.
Стелиться туманом, теплою росою,
Голова сповита пишною косою.
У пелені яблука ще й груші медові,
В кошику наливки вишнево-сливові.
Є бочечки з медом на різні смаки,
Зимою скуштують дітки залюбки.
Пестило калину, соком наливало,
Осінь приголубить,
…..
Земля стогне, небо плаче,
Ворон лячно усе кряче.
Ворог геть немає впину,
Нищить неньку-Україну.
Іде по трупах день і ніч,
Кричить грізно в лузі сич.
Плаче мати, плачуть діти,
Скільки лихо це терпіти?
Немовлята йдуть в могилу,
Дай нам, Боже, віру й силу.
Синь небесна майорить,
…..
Ой, казала мама не люби Данила
Він вроди не має, а дурна є сила.
Ой, казала мама не люби Микиту,
Рід великий має, ненаситну свиту.
Ой, казала мама не люби Степана,
Бо в нього у світі уже є кохана.
Ой, казала мама не люби Грицька,
Чогось схожість має до того Стицька.
…..
