Рік смутку, горя, зрад, а все ж надії,
Під звук сирен іде в минуле він,
Одні тепер у українців мрії,
Почути: “Перемога!” – під церковний дзвін.
Злилося з небом кладовище нині,
Там майорить вже безліч прапорів,
По всій знедоленій мій неньці-Україні,
Найкращий цвіт завчасно так злетів.
А скільки ще,
…..
Пише мама листи і складає в скарбницю,
Вона має від всіх вже давно таємницю.
Геть вже висохли сльози, пересохли зіниці,
Ніжно скарб свій бере в кладовій на полиці.
Певно сотий вже лист увесь смутком сповитий,
Буде як і всі ці він ніким не відкритий.
Нема сина в живих, серед мертвих нема,
…..
Плакали люди, падали квіти,
В чорну жалобу були сповиті.
Ехо летіло, кричала мати,
Сльози втирали друзі-солдати.
Батько сивів, беззвучно вив,
Від люті брат, аж почорнів.
Мов птаха в сітці билась дружина,
Не дочекався ти навіть сина.
Земля здригнулась, шептали люди,
Скільки ще бійня тривати буде?
Змилуйся,
…..
Льодом вкрилася вода,
Це справжнісінька біда.
Дід в дитинство провалився,
Зранку молока напився.
Взяв з горища ковзани,
Баба знає – до біди.
І просила, і сварила,
Несла діда лиха сила.
Дітвори цілий майдан,
Та в старого є свій план.
Зігнув спину і гайда,
З джерельця ще б’є вода.
…..
Влізла лиска у курник,
Підняли тут кури крик.
Куд-куда, куд-куда,
Ох, і лихо, ох, біда.
Спав у буді пес Палкан,
Не такий був в нього план.
Швидко вибіг на подвір’я,
З курника летить вже пір’я.
Плигнув, мов та гнучка рись,
Чуєш, лиско, стережись.
За хвоста схопив руду,
…..
