Яка ти, доленько, зрадлива,
Так вмієш плани руйнувати,
Була учора ще щаслива,
Сьогодні лихо йде до хати.
Світило сонце без хмарини,
Сіяли зорі у озерці,
Збирала із роси краплини,
Любов плекала щиру в серці.
Та десь взялася громовиця,
Блискавка небо розділила,
Вночі від того вже не спиться,
Душа, мов птаха затремтіла.
Виють сирени звідусіль,
Гинуть на полі діти-квіти,
Ворушиться кацапська цвіль,
Гнила натура – дай йому вбити.
Невже сини вам, то сміття,
Яку «расєю» захищають,
Ще не приходить каяття,
Від кого нащадків «наражають».
Від вбивців і ґвалтівників,
Облудна сітка на очах,
Ваш кругозір так обмілів,
Ви всі в диявола в руках.
Вірш про зрадливу долю. Про зруйновані плани. Про любов у серці. Про громовицю. Про виття сирен. Про загибель дітей. Про кацапську цвіль. Про гнилу натуру. Про вбивць і ґвалтівників.