Яка ти, доленько, зрадлива

Антоніна Грицаюк-Яка ти, доленько, зрадлива

Яка ти, доленько, зрадлива,
Так вмієш плани руйнувати,
Була учора ще щаслива,
Сьогодні лихо йде до хати.

Світило сонце без хмарини,
Сіяли зорі у озерці,
Збирала із роси краплини,
Любов плекала щиру в серці.

Та десь взялася громовиця,
Блискавка небо розділила,
Вночі від того вже не спиться,
Душа, мов птаха затремтіла.

Виють сирени звідусіль,
Гинуть на полі діти-квіти,
Ворушиться кацапська цвіль,
Гнила натура – дай йому вбити.

Невже сини вам, то сміття,
Яку «расєю» захищають,
Ще не приходить каяття,
Від кого нащадків «наражають».

Від вбивців і ґвалтівників,
Облудна сітка на очах,
Ваш кругозір так обмілів,
Ви всі в диявола в руках.

Антоніна Грицаюк-Яка ти, доленько, зрадлива
Антоніна Грицаюк-Яка ти, доленько, зрадлива(Фото з інтернету)

Вірш про зрадливу долю. Про зруйновані плани. Про любов у серці. Про громовицю. Про виття сирен. Про загибель дітей. Про кацапську цвіль. Про гнилу натуру. Про вбивць і ґвалтівників.

Поділіться дописом

Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on linkedin
LinkedIn
Share on print
Друкувати