Антоніна Василівна Грицаюк

Вправно дід кладе покоси,
Ще блищать ранкові роси,
А коса його від батька,
У руках вогненна, хвацька.
Скільки нею накосив,
Поклепав і підмантив,
Тоді знов брався за справу,
Косовиця за забаву.
Розмахнувсь у спині трісь,
Ще й коссєм у лоба блись,
Клята гуля враз з’явилась,

Ішов у парі, так рука в руці,
А друга стан дівочий обіймала,
Було вже літо на межі,
Осіння стежка в далину лягала.

Заздрісні очі бачили те все,
Не мали спокою у день і серед ночі,
Їхнє кохання смуток лиш несе,
Невже все їй, а серце вірити не хоче.

Зійшло більмо вже в багатьох,
Це ті, хто прагнув в нас росії,
А на душі переполох,
Що, запроданці, лиходії?

Смерть кожного підстереже,
У неї є народні плани,
За все посіяне те зле,
Іга московського тирани.

За море материнських сліз,
За діток, їх нестерпні муки,

Господи Боже, змилуйсь над нами,
Змилуйсь благаю від нині,
Зжалься над доньками і синами,
Мир пошли неньці-Україні.

Ти з неба бачиш, ти усе чуєш,
За що розкажи ця наруга?
Віра в молитву, добром лиш віншуєш,
Що ж робить убивця-катюга?

Матінко Божа, заступнице щира,
До Тебе все тягнуться руки,

Летіли лелеки над хатами,
Зазирали в вікна до мами,
А мама не бачить, не чує,
В засвіт сердечна мандрує.
Свічечка горить, догоряє,
Вся родина гірко ридає.
А вона, немовби сміється,
Ой, не плачте, лихо минеться.
Віджила своє на цім світі,
Сивиною коси сповиті.
Натруджені руки враз склала,

В двері стукає війна,
Скажена, мовби та вовчиця,
У вікна грізно зазира,
І в день, і в ніч їй все не спиться.

Душа від відчаю кричить,
Немов поранена та птаха,
А серце лячно так тремтить,
Як то під ним лежить вже плаха.

Години линуть, дні та місяці,

Кличе літо до комори,
Свіжим пахне там зерном,
В вулик поспішають бджоли,
Почастують всіх медком.

Яблука соком налиті,
Ніздрі лоскоче аромат,
Груші жовті, соковиті,
Всі в рядок, мов на парад.

Сливи зелені, жовті, сині,
Тут кожному до смаку,
Всіх частує літо нині,
Разом з вереснем в танку.

Моя держава – це частина серця,
В якому щирість, відданість, любов,
Це вода синя чистого озерця,
У ньому віру в майбутнє ти знайшов.

Це спадок дітям і для всіх нащадків,
Квітучий край, неба блакить,
До перемоги шлях тернистий і не гладкий,
А Бог все бачить і хвилиночки не спить.

Горланять кури на кублі,
Від ляку одуріли,
Гатять із ночі москалі,
Що, скажеш, озвіріли.

Корова мукає в хліві,
Ладна ланцюг зірвати,
Страшенна вирва у дворі,
Геть не зайдеш до хати.

Кіт з переляку до собаки
Шмигнув в буду швиденько,
Хоч не такі вони друзяки,

Мамо, не плач, я тут не сирітка,
Мене тут голубить якась чужа тітка,
У неї десь доня там залишилась,
Вона тобі, люба, сьогодні наснилась.
Її відшукай я дуже благаю,
Дорога далека для неї до раю.
Вона тобі буде потіхою нині,
Живи з нею, рідна, в нашій Україні.
Її мама ніжна,

Волає небо і земля,
Карайте вбивцю-москаля,
Катам не гоже з людьми жити,
Їх треба в пекло поселити.
За що знівечене дитя?
Така жорстокість, звідкіля?
За що невинна ллється кров?
Одур на всіх давно найшов.
За що плюєте на своїх?
Геть не зважаючи на гріх.
Кому ви віддали синів,

Гостинцями частує літо,
Все в насолоду до смаку,
Та не усе буде спожито,
Щось затанцює в баняку.

У морозильнику тісненько
Вляглись запаси до нових,
Літо біжить та так швиденько,
До нього сотня йде доріг.

Хоч до садка, а хоч до лісу,
В городі також смакота,