Антоніна Василівна Грицаюк

Я до тебе прийду,
Коли місяць у мандри піде,
Чар-траву принесу,
Напою тим відваром тебе.

Може так, може ні,
Без трави не кохаєш мене,
Та десь там на війні,
Тебе куля уже не візьме.

Моя щира любов,
Мов міцний оберіг,
Мене ти знайшов,

Замовк в лузі соловейко,
Не співає нині,
Ножем крається серденько,
Неньці-Україні.

Рвуть, катують і вбивають
Вдень і серед ночі,
Як Ісуса розпинають,
Глумитись охочі.

Ті іуди з-за кордону
Ненависні орки,
Мають диявольську породу,
Зі своїми є мороки.

Запроданці, хай їм грець,

Біжать у далечінь мої роки,
Я їх питаю: «Розкажіть, куди?»
А їм те байдуже, майнули і нема,
Старіє тіло, але не душа.
З сьомого десятку втік уже рік,
Хто зна, який там наділив Бог вік?
На місці не сидиться і хвилини,
Немає вороття, вони невпинні.
Клята війна плюндрує усі мрії,

Написала листа – справа то не проста,
Розучились усі вже писати,
Туга серце взяла – проклятуща війна,
Плани в змозі усім поламати.

Чи ти чуєш, русня, чи оглохли всі враз?
Скільки будет ще сіяти горя?
Вовкодавам це фас, і кривавий кураж,
Яка вас там чекає всіх доля?

СМС в даль летить,
Дорога кожна мить.
Любий, як ти, скажи?
Рідний, ти не мовчи…
Третій день тишина,
Проклятуща війна.
Знов летить СМС,
Чуєш, рідний, прогрес.
Доня каже вже: «Тату»,
Є новин в нас багато.
Робить перші вже кроки,
Не було би мороки.
Щоб ти був біля нас,

Мов розквітла враз душа,
Бог весну дав і тепла.
Соловейко заспівав,
Квітень владу в руки взяв.
Порядкує в лісі, в полі,
Хороше йому на волі.
Зеленіє вже лужок,
Сипне скоро квіточок.
Птаство все уже в турботі,
Парується при нагоді.
Закоханих лине спів,
Їжачок зашелестів
Сухим листям,

Ще без листя калина,
Та співа вже пташина.
В’є кубло соловей
Для майбутніх дітей.
Ох, завзятий артист,
Незрівнянний тут хист.
Така грудка маленька,
Ну, а пісня гучненька.
Співай, рідний, співай,
Духу всім підіймай.
Тут на рідній землі,
Від зорі до зорі.
Звеселяй любий край,

Бусел з вирію летів,
Притомився та й присів.
До чужого то болота,
Замастити взуття шкода.
Вправні в нього чобітки,
Їх він носить залюбки.
Там далеко в Україні,
Завітала весна нині.
Злетів в вись курлик-курлик,
Радісний полинув крик.
Рідне все на Батьківщині,
Всі річки, озера сині.

Ой, шляхи ті далекі
Повертають лелеки,
В них на крилах весна,
Її цнотлива краса.
Мов дитя ще вразлива,
Ніжно проліска вмила.
Благословляє пташину,
На щасливу родину.
Кубла хочуть тепла,
Клекоту журавля.
А шпаки залюбки
Домайструють хатки.
На весь ліс уже спів,
Де набрати ще слів?

Поїхав цирк, а клоуни лишились,
Їхня майстерність весь дивує світ,
В ноги царю низенько поклонились,
А він з нори виглядує, мов кріт.

Маразм сильнішає, тут цього не відняти,
Порода ця без батога ні-ні,
Хай там голосить, мов вовчиця-мати,
Правитель їхній, ніби на коні.

Відкрийте очі,

Ти прокинься як буде світати,
Від фіранок відтули враз вікно,
Сонце буде ще лячно дрімати,
Прохолодою віє, ну, й що?

Весна тихо уже порядкує,
Йди до лісу, звідтіль лине спів,
Рання птаха вже ранок віншує,
Де набрати від подиву слів.

Назад кличе їх всіх Батьківщина,

День і ніч кричать коти,
Хоч крути ти хоч верти.
В діда одур вмить напав,
З досвіта лишень як встав.
Давай бабу обіймати,
Облесливо щебетати.
Поголився він гарненько,
Та в лісок подавсь швиденько.
Ножа також прихопив,
Букет «котиків» налупив.
Йде додому донжуан,
В голові має свій план.