Спливло багато вже води,
Та серце линуло туди,
Де страшний бій у війну йшов,
Там дід мій смерть свою знайшов.
Знайшли могилу серед поля,
Така була вже його доля,
І ще лишилися живі,
Що пам’ятають ще ті дні.
За кожен крок ішло життя,
Вже недоречне каяття,
…..
Колосся дощик вмив,
Вітер взявсь за діло,
Його гарненько підсушив,
А воно ще невміло.
Тихесенько так шелестить,
Ще сили геть не має,
Настане скоро вже та мить,
Колос зерном засяє.
Тоді грайливий вітерець,
Йому лиш для потіхи,
Жнива для літечка вінець,
Зерно сиплеться в міхи.
…..
– Бабо, жар у голові,
Скажу, зле украй мені.
Пече сонце, мов здуріло,
Може я піду на пиво?
А тобі візьму кваску,
Ще й морозива в лотку.
Баба дала гроші з дуру,
Знає ж дідову натуру.
Вже й обід, а пішов зранку,
Стара визирає з ганку.
…..
В малого Данилка,
Кицька є Пушинка,
А у неї дітки,
Де взялись і звідки?
Два синочки сонечка
І біленька донечка.
Вона їх оберігає,
І погратись на пускає.
Мама, каже, – підростуть,
То самі до рук підуть,
А ти їм не заважай,
Біжи в м’ячика пограй.
…..
Квочка діточок гукає,
Півень їй допомагає,
Ко-ко-ко, ко-ко-ко,
Ще такого не було.
Неслухняні стали й край,
Що ж, Рябко, допомагай.
Той швиденько узяв слід,
Ще таке не бачив світ.
Вони до кицьки примостились,
Так гарнесенько пригрілись.
Солодко собі дрімають,
Ні на віщо не зважають.
…..
Стій! Зупинись! Вже годі, досить!
Смерть одуріла, щодень косить.
Йде по війні, не зупинити,
А гинуть материнські діти.
День і ніч хода кровава,
Не вгомониться: спритна, жвава.
Гребе в обійми залюбки,
Руки холодні і липкі.
А їм би жити і радіти,
А матерям не голосити.
Роки ідуть,
…..
Не на жарти припікає,
Сонце гріє, не вгава,
Дітвора вже засмагає,
Сміх дитячий скрізь луна.
В холодочку насолода,
Вода джерельна до смаку,
Ясна сонячна погода,
Птахи щебечуть у ліску.
Вечір тихо опустився,
Вже й сонце обрій підпирає,
День спочити примостився,
На ніч всіх Бог благословляє.
…..
Світить місяць молоденький,
Ще скрізь шибку зазира,
Десь подівся мій миленький,
Вже прийти йому пора.
А туман стелиться
Та й над річкою,
А серце крається,
Щораз з відчаю.
Не туди ведуть,
Та й ті доріженьки,
Не туди ідуть,
Милого ніженьки.
Антоніна Грицаюк-Туман стелиться(Photo by Johannes Plenio)
https://stocksnap.io/photo/river-lake-CKE2QDZXCC
Вірш про туман над річкою.
…..
Ох, ворушилися колись,
Іде зелене свято,
Тут не дрімай і не лінись,
Роботи є багато.
Мама, мов пташечка, літа,
І дітвора при ділі,
В усіх задача не проста,
А рученьки, то вмілі.
В оселі сонечко сія,
Немає і пилинки,
Тут на подвір’ї метушня,
…..
