До кордону літо вправно так крокує,
Осінь не дрімає на нього чатує.
Стелиться туманом, теплою росою,
Голова сповита пишною косою.
У пелені яблука ще й груші медові,
В кошику наливки вишнево-сливові.
Є бочечки з медом на різні смаки,
Зимою скуштують дітки залюбки.
Пестило калину, соком наливало,
Осінь приголубить, бо щось сили мало.
Виводки пташині вправно вже літають,
Із журбою в небо щораз поглядають.
Кличе літо осінь – час погомоніти,
Ще для тебе вдосталь є що тут робити.
Пташило, плекало, всьому дало раду,
Сили геть не стало: дам тобі пораду.
Ти берись за справу, не гоже дрімати,
Треба до морозів геть усе прибрати.
Що в льох, що в комору, а що на горище,
Зима запитає: «Чого вітер свище?»
Берись за роботу, ладнай, не дрімай,
А я відпочину, що ж, сестро, бувай.
Вірш про вінець літа. Про туман та росу. Про наближення осені. Про яблука та груші в пелені. Про бочечки з медом. Про пташині виводки. Про настанови для осені. Про відпочинок.