Тридцять літ гіркої втрати

Антоніна Грицаюк-Тридцять літ гіркої втрати

06.10.1929-07.05.1995рр.
Юрчук Юстина Степанівна

Тридцять літ, а рана все ятрить
Не зажила, лиш затягнулась трішки.
Від спогадів серденько так тремтить,
Як з Рівок до Славути пройшла пішки.

Без вас, матусю, в радості і горі,
Пройшли роки у безкінечну даль,
За вас щораз я дякую лиш долі,
А смуток втрати віє лиш печаль.

Приходите в сни, так солодко від того,
Тепло на серці усю Божу днину,
Віршем не передати геть усього,
Але у мріях я в дитинство лину.

Про нашу хату останню у селі,
Ви жартували, що то кінець світу,
Цілу ніч співають солов’ї,
Голова крутиться від черемухового цвіту.

А стежка через поле, мов змія,
Протоптана старими й дітворою,
Хоч не заможна ми були сім’я,
Та не ішли з простягнутою рукою.

Кругом був лад трудились, як ті бджоли,
Швейна машинка майже не втихала,
Не мали ми, як нині діти волі,
Та праця нас на ноги піднімала.

А руки ваші завжди у роботі,
Коли спите ми лише дивували.
Шили, в’язали, порались в городі,
Ще й крайню норму буряків довбали.

Худоби хлів: клопіт літо й зиму,
Людяність, щирість ви не розгубили,
Жартам вашим не було і впину,
Куди б у гості вас не запросили.

Весела вдача та побите горем
Серденько ваше зупинилось вмить,
Сліз, нарікань котилось ціле море,
Не раз в очах та чорна втрати мить.

Так, як і нині травень квітував,
Такий п’янкий, вдихай на повні груди,
Навіщо він в нас маму відібрав,
Її ж у нас ніколи вже не буде.

Життя триває, спогади живі,
В собі я бачу ваші, мамо, руки,
Вони тепло, любов дітям несуть,
Серце гріють ріднесенькі онуки.

Ваші нащадки – безкінечні крила,
Які летять із покоління в покоління.
Якби могла всім небо прихилила,
Дає Бог силу і на все терпіння.

Спіть спокійно, нене, вічним сном,
Царство небесне хай вас огортає,
Тридцятий травень кружляє за вікном,
Як мами з нами нашої немає.

Антоніна Грицаюк-Тридцять літ гіркої втрати
Антоніна Грицаюк-Тридцять літ гіркої втрати(Фото з архіву Антоніни Грицаюк)

Вірш про тридцять літ гіркої втрати. Про спогад про маму. Про рідну домівку у Рівках. Про смуток втрати. Про сновидіння з мамою. Про роки дитинства. Про останню хату у селі. Про важку працю у селі. Про швейну машинку-помічницю. Про хлів худоби. Про влучні жарти. Про п’янкий квітучий травень.

Поділіться дописом

Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on linkedin
LinkedIn
Share on print
Друкувати