Рік смутку, горя, зрад, а все ж надії,
Під звук сирен іде в минуле він,
Одні тепер у українців мрії,
Почути: “Перемога!” – під церковний дзвін.
Злилося з небом кладовище нині,
Там майорить вже безліч прапорів,
По всій знедоленій мій неньці-Україні,
Найкращий цвіт завчасно так злетів.
А скільки ще,
…..
Пише мама листи і складає в скарбницю,
Вона має від всіх вже давно таємницю.
Геть вже висохли сльози, пересохли зіниці,
Ніжно скарб свій бере в кладовій на полиці.
Певно сотий вже лист увесь смутком сповитий,
Буде як і всі ці він ніким не відкритий.
Нема сина в живих, серед мертвих нема,
…..
Плакали люди, падали квіти,
В чорну жалобу були сповиті.
Ехо летіло, кричала мати,
Сльози втирали друзі-солдати.
Батько сивів, беззвучно вив,
Від люті брат, аж почорнів.
Мов птаха в сітці билась дружина,
Не дочекався ти навіть сина.
Земля здригнулась, шептали люди,
Скільки ще бійня тривати буде?
Змилуйся,
…..
Льодом вкрилася вода,
Це справжнісінька біда.
Дід в дитинство провалився,
Зранку молока напився.
Взяв з горища ковзани,
Баба знає – до біди.
І просила, і сварила,
Несла діда лиха сила.
Дітвори цілий майдан,
Та в старого є свій план.
Зігнув спину і гайда,
З джерельця ще б’є вода.
…..
Влізла лиска у курник,
Підняли тут кури крик.
Куд-куда, куд-куда,
Ох, і лихо, ох, біда.
Спав у буді пес Палкан,
Не такий був в нього план.
Швидко вибіг на подвір’я,
З курника летить вже пір’я.
Плигнув, мов та гнучка рись,
Чуєш, лиско, стережись.
За хвоста схопив руду,
…..
Війна – яка страшна потвора,
Смерть, розпач – дай все зруйнувати,
Щасливі люди були лише вчора,
Сьогодні вовком треба завивати.
Де б не була вона, то горе,
Хай будь-яка країна на землі,
Пролитих сліз давно вже ціле море,
Ніхто не поверне уже рідні.
В когось Будда,
…..
Що ж дочекалися дощу,
І холод вправно дошкуляє,
Вже дим гуляє по даху,
Осінь крокує не вгаває.
Синичка зазира в вікно,
Стибурчать пір’я горобці,
Сирітське не одне кубло,
У вирії давно птахи.
А лебеді, ті обжилися,
Летіти вдаль не до снаги,
Що ж,
…..
Куди це йде стурбований Петрусь,
Ні з ким не хоче навіть спілкуватись,
Так, на гостини запросив дідусь,
Не сила ранку вже було діждатись.
Зайшов у двір чемно привітався,
– Ну, що заходьте, молодий юначе,
Дід вправно в вуса собі посміхався,
В хлопчини серце, немов м’ячик, скаче.
– Скажи,
…..
Каже мама годі, Грицю,
Веди в хату вже дівицю,
До вінця тобі вже час,
Потіш внуками ще нас.
Ой, вже годі вам журитись,
Не проблема одружитись.
Кого взяти за дружину,
Непутьову ту Марину?
Чи ту Катрю в ластовинні?
Що була з Семеном в сіні.
А Маруся у Данила,
…..
