Пише мама листи і складає в скарбницю,
Вона має від всіх вже давно таємницю.
Геть вже висохли сльози, пересохли зіниці,
Ніжно скарб свій бере в кладовій на полиці.
Певно сотий вже лист увесь смутком сповитий,
Буде як і всі ці він ніким не відкритий.
Нема сина в живих, серед мертвих нема,
Стука в двері до неї уже третя зима.
Хоч би тіло знайшли, до могили ходила,
В Бога царство небесне щохвилини просила.
Скільки ще невідомість буде душу їй рвати,
Страшно вовком завила вкрай згорьована мати.
Вірш про мамину таємницю. Про листи в скарбниці. Про смерть сина. Про третю зиму без звістки. Про зникнення безвісти. Про царство небесне. Про невідомість, що ятрить душу. Про крик душі матері.