Плакали люди, падали квіти,
В чорну жалобу були сповиті.
Ехо летіло, кричала мати,
Сльози втирали друзі-солдати.
Батько сивів, беззвучно вив,
Від люті брат, аж почорнів.
Мов птаха в сітці билась дружина,
Не дочекався ти навіть сина.
Земля здригнулась, шептали люди,
Скільки ще бійня тривати буде?
Змилуйся, Боже, скарай катюгу,
За що несем таку наругу?
Скільки вже цвіту земля забрала,
Десь безкінечна орків навала.
Брехливі пси, гаддя повзуче,
Хай згине плем’я прокляте суче.
Їхнім нащадкам не буде віри,
Потвори орки, навіть не звірі.
Вірш про людський плач. Про крик матері. Про виття батька. Про лють брата. Про біль дружини. Про жахливу бійню. Про безкінечну навалу орків.