Льодом вкрилася вода,
Це справжнісінька біда.
Дід в дитинство провалився,
Зранку молока напився.
Взяв з горища ковзани,
Баба знає – до біди.
І просила, і сварила,
Несла діда лиха сила.
Дітвори цілий майдан,
Та в старого є свій план.
Зігнув спину і гайда,
З джерельця ще б’є вода.
Не збагнув, що тут і як,
Воду вже відчув на смак.
Переносиця болить,
Язик в роті, аж тремтить.
Рукавом біжить вода,
Ох, халепа, ох, біда.
Дітвора зібралась вмить,
З дідом, що тепер робить?
На санчата погрузили,
Гнали з усієї сили.
Лід на вусах, мов кришталь,
Чуб, як та біла вуаль.
Стогне, мов з передової,
Треба ще біди такої.
Вийшла баба за ворота,
Бачить рухає піхота.
Везуть чемпіона в двір,
Стара люта, як той звір.
Куди вішати медалі?
Крути в хату вже педалі.
Мов собака бита дід,
Геть не милий уже світ.
Ледь губами щось бурмоче,
Промочити горло хоче.
Шипиляє він без впину,
Ох, заб’ю стару скотину.
Де щелепа? Порожній рот,
Посміється вже народ.
Манку їстимеш віднині,
Притаманно це дитині.
Кілішка стара налий,
Хоч би трішки розігрій.
Вже холоне моє тіло,
Зиркнув скоса, потепліло.
Подалась стара у сіни,
Геть старий не втримав слини.
Обігрівся, вмить ожив,
Та сильніше затужив.
Сльозу витер задрімав,
В сні на ковзанах літав.
Вірш про діда ковзаря. Про похід на ковзанку. Про бабин лемент. Про майдан дітей. Про політ з ковзанки. Про біль в переносиці. Про повернення діда додому. Про бабину злість. Про сухість в горлі. Про загублену щелепу. Про кілішка оковитої. Про тепло у тілі. Про випущену сльозу.