Квочка діточок гукає,
Півень їй допомагає,
Ко-ко-ко, ко-ко-ко,
Ще такого не було.
Неслухняні стали й край,
Що ж, Рябко, допомагай.
Той швиденько узяв слід,
Ще таке не бачив світ.
Вони до кицьки примостились,
Так гарнесенько пригрілись.
Солодко собі дрімають,
Ні на віщо не зважають.
…..
Стій! Зупинись! Вже годі, досить!
Смерть одуріла, щодень косить.
Йде по війні, не зупинити,
А гинуть материнські діти.
День і ніч хода кровава,
Не вгомониться: спритна, жвава.
Гребе в обійми залюбки,
Руки холодні і липкі.
А їм би жити і радіти,
А матерям не голосити.
Роки ідуть,
…..
Не на жарти припікає,
Сонце гріє, не вгава,
Дітвора вже засмагає,
Сміх дитячий скрізь луна.
В холодочку насолода,
Вода джерельна до смаку,
Ясна сонячна погода,
Птахи щебечуть у ліску.
Вечір тихо опустився,
Вже й сонце обрій підпирає,
День спочити примостився,
На ніч всіх Бог благословляє.
…..
Світить місяць молоденький,
Ще скрізь шибку зазира,
Десь подівся мій миленький,
Вже прийти йому пора.
А туман стелиться
Та й над річкою,
А серце крається,
Щораз з відчаю.
Не туди ведуть,
Та й ті доріженьки,
Не туди ідуть,
Милого ніженьки.
Антоніна Грицаюк-Туман стелиться(Photo by Johannes Plenio)
https://stocksnap.io/photo/river-lake-CKE2QDZXCC
Вірш про туман над річкою.
…..
Ох, ворушилися колись,
Іде зелене свято,
Тут не дрімай і не лінись,
Роботи є багато.
Мама, мов пташечка, літа,
І дітвора при ділі,
В усіх задача не проста,
А рученьки, то вмілі.
В оселі сонечко сія,
Немає і пилинки,
Тут на подвір’ї метушня,
…..
Волошки стелились до самого неба,
Немов злились в одне ціле,
А щастя більшого не треба,
Віддане кохання і щире.
Дивились ми на ту красу,
Яка бентежила нам очі,
Ти розплітав мою косу,
А я вінок плела охоче.
Так пасував він до очей,
А вони також волошкові,
…..
Червоні маки, немов кров,
Стелились полем в далечінь,
Не озирнувшись він пішов,
Боронити край свій була ціль.
Вона стояла й голосила,
Дитя під серцем стрепенулось,
Ні, не злякалась, десь бралась сила,
Усе найкраще обернулось.
Він помужнів та повернувсь,
Маля в колисці посміхалось,
Ніжно до сина пригорнувсь,
…..
Ой, летіла мама чайкою до сина,
А на полі бою, ох, страшна картина,
Вбиті чаєнята – материнські діти,
Стала пригортати, стала голосити.
На весь світ кричала, десь її немає,
Біля чорних мурів чаєчка кружляє.
Зазирає в вікна і кричить щосили,
Для її дитини рученьки скрутили.
Кайданами ноги старанно сповиті,
…..
Колосок до колоска,
Тягнеться пшениця,
Не змигнеться і жнива,
Все тут, як годиться.
Дасть Бог силу і терпіння,
На майбутнє віру,
Та якесь кляте створіння
Не дає нам миру.
Вмієм вправно працювати,
Пестити земельку,
В наймах голови згинати,
А її ж рідненьку.
…..
