Ой, летіла мама чайкою до сина,
А на полі бою, ох, страшна картина,
Вбиті чаєнята – материнські діти,
Стала пригортати, стала голосити.
На весь світ кричала, десь її немає,
Біля чорних мурів чаєчка кружляє.
Зазирає в вікна і кричить щосили,
Для її дитини рученьки скрутили.
Кайданами ноги старанно сповиті,
Ох, горенько горе, як для неї жити?
Стукає в віконце чаєчка щоднини,
Вороги прокляті не губіть дитини.
А в очах у сина віра оживає,
Серцем відчуває, що мама літає.
Вороги звіріють, як їм вбити віру,
За що ж вони люблять так свою країну?
Ще й досі та чайка над муром літає,
А в’язниця клята сина не пускає.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/10473519/
Вірш про сина у в’язниці. Про поле бою. Про вбитих чаєнят. Про материнських дітей. Про скручені руки. Про ноги в кайданах. Про ворогів проклятих. Про любов до країни.