Нова сторінка, невтішні реалії…
Як не крути, а все ж життя іде.
Снують жінки, мов зірвані конвалії,
А страх в обійми, мов капкан, гребе.
Хвороба – вирок чи то Божа кара?
Де відповідь шукати? Може, в снах?
Думки снують, як чорна, зимня хмара,
І мовби не в таких я ще літах…
Кругом понурість, біль, є і надія,
Тут кожен бореться за Божу днину.
Смерть без вагань чинить свавілля,
Ще й заганяючи в борги кожну родину.
А в Бога там розписано – і крапка:
Кому і скільки, і який кінець.
Ну, а вона – все ненаситна й гадка,
Для кожного несе кінця вінець.
Ніхто не відкупивсь і не сховався,
Всіх під гребінку, тільки – як, коли…
Недолюбив чи недоїв – не парся,
Вона раптово спалить всі мости.
Вірш про важкі часи. Про боротьба з хворобою. Про смерть і життя. Про долю та надію. Про випробування. Про хворобу. Про боротьбу за життя.