Позліталися синички,
Допитливі невеличкі,
Зазирають у вікно,
Може є у вас пшоно.
Може крихітка хлібця,
Шмат малесенький сальця.
Усе буде до смаку,
Ми живем не в курнику.
Там є досхочу зерна,
Не лякає і зима.
А ми скік туди-сюди,
Так не довго до біди.
…..
Ви бачили, як сонечко сміється,
Світанок ніч почав вже обкрадати,
Дасть Бог невдовзі лихо це минеться,
Будемо неньку дружно піднімати.
Надія є, незгасне – це закон,
Не туди йшли і не на тих нарвались,
Не піде воїн на принизливий уклін
Не одним життям уже розрахувались.
А лідер наш,
…..
Чи ти в муках не родила,
Згадай все те нині,
На руках ніжно носила,
Тішилась дитині.
В сповиточку сповивала,
Зубчик перший в радість,
Скільки ночей недоспала,
Тепер душить заздрість.
Злоба, ненависть в єдине
Змішала ти нині,
В тяжких муках син твій гине
У чужій країні.
…..
Летять роки
За дрімучі ліси,
Я їх не пускаю,
Віжки все натягаю.
Та не тут, то було,
Вони мчать, мов на зло.
Ще душа молода,
А хода вже не та.
Осінь стукає в хату,
Як же дати їй раду?
Не пущу – хочу літо,
Трішки є пережито.
…..
Розгубила сліди,
Замели їх сніги,
Потім дощ по весні
Змив, немов не були.
Ну, а я все у сні,
Лину, мов на крилі.
Там лоскоче в душі,
Йду в лісок по межі.
Трави буйні в лугах,
Малий брат на руках.
Хоч сама ще дитя,
…..
Помітили вже сонце не осіннє,
Світить по-іншому – це зовсім вже не те,
У ньому є, скажу, якесь прозріння,
Зима майне і все лихе мине.
Хоч на ніч і мороз сильніший буде,
Та цур йому все треба перечекати.
Немов із сталі українські люди,
Всі негаразди вміють подолати.
…..
Боже, чи чуєш, стихли птахи,
Вони нажахались страшної війни.
Виють собаки вдень й серед ночі,
Мами виплакали давно свої очі.
У батьків чоло від горя посивіло,
Небо і те враз почорніло.
Сироти плачуть, безсоння дістало,
Зупини лиходія чи лиха ще мало?
Стогне земля уся в вирвах спотворена,
…..
