Натопив лазню Денис,
Щось гребе хвороба,
Розклеївся, зовсім скис,
Ще й мучить негода.
Пішла жінка на базар,
Маска, аж по очі,
Поки вибере товар,
То чекай і ночі.
Трохи себе пошмагав
Віником дубовим,
Так на лавці задрімав,
Бачить сни казкові.
Море пестить його тіло,
…..
– Ой, матусю, болять ніжки,
Піднеси мене хоч трішки,
Ой, матусю, щось боюся,
Дай до тебе пригорнуся.
– Ой, матусю, час до школи,
Не була я там ніколи.
Ой, матусю, поруч будь,
І про мене не забудь.
– Ой, матусю, я кохаю,
Як з цим бути геть не знаю.
…..
Летить сова на полювання,
А орел вертає,
Потрудився гарно зрання,
Відпочити ж має.
Привітались вони чемно,
Стали гомоніти,
Сова просить орла слізно,
Діток не згубити.
А які ж вони у тебе,
Як я буду знати?
Вони схожі всі на мене,
Ще кращі,
…..
Загравав до курки півень,
Аж брязкали шпори,
– Не такий у тебе гребінь,
Не піддамсь ніколи.
Пір’я тобі не пасує,
Мов собаки хвіст,
Голос твій мене дратує,
Невдалий соліст.
Через тин сусідський півень,
Орлом приземлився,
– Бачиш, який в нього рівень,
Тобі і не снився.
…..
Збентежена ніч,
Зазирала в вікно,
А там, мовби Січ,
Моторошно було.
Бабуся старенька
Щосили стогнала,
А синова пелька
Лайливо горлала.
Крутив старі руки,
Які так боліли,
За що такі муки?
Дай, Боже, їй сили.
– Давай, стара, гроші,
Знаю,
…..
Безкінечні сліди погубилися,
Та й гіркими слізьми оросилися,
Доля поруч ішла та цуралася,
В одне ціле вона не єдналася.
Серце билось та все краялось,
Мов підбитий птах воно маялось.
А душа кричить, але слів нема,
Ще мить й полетить та ще не пора.
Всі розвіялись чорні хмари вмить,
…..
Обвуглилася в грудях душа,
Не зломилася, усе далі йшла.
Ішла тернами не кривилася,
До зрадливого не тулилася.
За минулим всім закрила замки,
А життя іде, ростуть діточки.
З неба зірочки посміхаються,
А роки біжать не вертаються.
Антоніна Грицаюк-Життя іде(Фото автора Cameron Casey: Pexels)
…..
У хатинку-мишоловку
Миш попалася на сир,
Не наїлась, все без толку,
Кіт ганя, мов лютий звір.
А вона в куток забилась,
З грудей серце виліта,
Крізь би землю провалилась,
Від страшенного кота.
А тоді сиділа б тихо,
А на гору, Боже, збав,
Як же відвернути лихо?
…..
Материнські очі стали крижаними,
Блиск давно погас, нестало дитини.
Серце – одна рана, ледве лиш тріпоче,
Душа – підбита птаха, в вись летіти хоче.
Виплакала сльози усі до краплини,
Проситься у Бога візьми до дитини.
Скільки ту спокуту буде ще носити,
Кому на цім світі вона буде жити?
…..
