У хатинку-мишоловку
Миш попалася на сир,
Не наїлась, все без толку,
Кіт ганя, мов лютий звір.
А вона в куток забилась,
З грудей серце виліта,
Крізь би землю провалилась,
Від страшенного кота.
А тоді сиділа б тихо,
А на гору, Боже, збав,
Як же відвернути лихо?
Кіт проблему ту владнав.
Ненароком якось так,
Та хатинка відчинилась,
Не такий вже й кіт мастак,
Не дарма мишка молилась.
Шур у нірку, зникла вмить,
Кіт очима лише блима,
Тут господар вже кричить,
Що за ледар, ну, скотина.
Як не ловиш, не займай,
Вкорочу їй віку сам,
Іди ледаще виживай,
Знай, вечеряти не дам.
Кіт поплентався на двір,
Миш до сиру знов метнулась,
Тут підвів сердешну зір,
У хатинці схаменулась.
Нагодивсь господар тут,
Смерть – така була розправа,
Кіт попав на його суд,
З мертвою була забава.
Кіт глумився, як лиш міг,
Підкида її щосили,
Відомщу тобі за всіх,
Щоб всі інші лиш тремтіли.
Так і є серед людей,
По кістках вправно ступають,
Не ховаючи очей,
Себе суддями вважають.
Вірш про миш і кота. Вірш українською мовою про миш, що втрапила до пастки. Про кота, що може глумитись лише з мертвої миші.