Вмостилося вороняччя
На старезну липу,
Вередливе, нетерпляче,
Наробило крику.
А та стогне, годі вже,
Дайте віку дожити,
Воно гадить, як дурне,
Що тут говорити.
Мостять кубла, а нащадки
Дзьоби розкривають,
Неопірені, ще гадкі,
Вже свій голос мають.
Прийшла осінь, ну,
…..
Іду в жовтневий листопад,
Бентежу листя залюбки,
Не повернути вже я назад,
Щасливі юності роки.
Берізка золотом сипнула,
Вік – неповторна ця краса,
Згадалось все, ні, не забула,
Мов птахи в вирій, мчать літа.
Ми їх не в змозі зупинити,
Легенький смуток полонив,
Продовження – це наші діти,
…..
Сором очі випікав,
Як нам далі жити,
Зраду лячно приховав,
А совість не вбити.
Та зваблива, запальна,
Пестощі без міри,
А дружина клопітка,
І обійми щирі.
Все у хаті до ладу,
Літає, мов птаха,
Захотілося медку,
Коханець-невдаха.
Гризуть сумніви щодень,
…..
Стелилась стежка,
Через поле бита,
По ній іде родина,
То куріпок свита.
Попереду тато,
Крутить головою,
Діточок багато,
Лис є за горою.
А позаду мама,
Крила розпускає,
Від всякого лиха
Діток вберігає.
Антоніна Грицаюк-Родина куріпок(Фото автора Quang Nguyen Vinh: Pexels)
Вірш про куріпок.
…..
Холодне небо до землі,
Немовби пригорнулось,
Десь там далеко на межі,
Пішло все, що забулось.
Ні, не забулось ще є щем,
А інколи і смута,
Не змиєш втрату ту дощем,
До неї, мов прикута.
Ти йшов в осінній листопад,
Я зупинись, кричала,
Дороги не було назад,
…..
Згасали в небі зірочки,
Світанок прокидався,
Солодко спали діточки,
День новий починався.
Клопоче мама біля плити,
Іде аромат по хаті,
Вставайте до школи, діточки,
Вже скоро вирушати.
Вода холодна у відрі,
Бентежить сонні очі,
На пам’ять вірш у голові,
Геть не забувся з ночі.
…..
