росія – мачуха, не мати,
Скільки своїх ще можна зневажати?
Там де ти є, там смерть, розруха,
Народу вішають макарони на вуха.
Суцільно зло – ось твоя є нива,
Брехнею всю довіру вбила.
Побачив світ усе твоє нутро гниле,
Всіх зачепила за живе.
Пізно буде, як народ прозріє,
…..
Колосок до колоска,
Тішить нас земелька,
Озвіріла лиш орда,
Тому не раденька.
Працьовитий їм народ
Геть не до снаги,
Та зазнали перешкод,
Вилупки з пітьми.
Обірванці та хапуги,
Від лихого сім’я,
Наробили скрізь наруги,
Та вже гублять пір’я.
Ну, а як вам,
…..
Задощило не на жарти,
Вересень розкинув карти,
Хоч крути, хоч верти,
Гарно в хаті протопи.
Затуманило весь ліс,
Вже почавсь грибний круїз.
З сумом дивляться лелеки,
Ох, шляхи у них далекі.
А ворони кар та кар,
Підсипають в вогонь жар.
На душі неспокій тут,
Господи пошли свій суд.
…..
Іде дощ, мовби здурів,
Дід пасе в полі корів,
А в душі, немов вулкан,
Щодо баби має план.
Стара геть вже одуріла,
Інтернетом закрутила.
Вірить в те, що там малюють,
Інколи і там махлюють.
Діду, не бери плаща,
Бо погода золота.
Цілий день лиш сонце нині,
…..
Вправно дід кладе покоси,
Ще блищать ранкові роси,
А коса його від батька,
У руках вогненна, хвацька.
Скільки нею накосив,
Поклепав і підмантив,
Тоді знов брався за справу,
Косовиця за забаву.
Розмахнувсь у спині трісь,
Ще й коссєм у лоба блись,
Клята гуля враз з’явилась,
…..
Ішов у парі, так рука в руці,
А друга стан дівочий обіймала,
Було вже літо на межі,
Осіння стежка в далину лягала.
Заздрісні очі бачили те все,
Не мали спокою у день і серед ночі,
Їхнє кохання смуток лиш несе,
Невже все їй, а серце вірити не хоче.
…..
Зійшло більмо вже в багатьох,
Це ті, хто прагнув в нас росії,
А на душі переполох,
Що, запроданці, лиходії?
Смерть кожного підстереже,
У неї є народні плани,
За все посіяне те зле,
Іга московського тирани.
За море материнських сліз,
За діток, їх нестерпні муки,
…..
