Вправно дід кладе покоси,
Ще блищать ранкові роси,
А коса його від батька,
У руках вогненна, хвацька.
Скільки нею накосив,
Поклепав і підмантив,
Тоді знов брався за справу,
Косовиця за забаву.
Розмахнувсь у спині трісь,
Ще й коссєм у лоба блись,
Клята гуля враз з’явилась,
Тута баба нагодилась.
А дід кречке все без впину,
То за око, то за спину,
– Поклади, бабо, компрес,
– Діду, заре є прогрес.
Кума мені розказала,
Свого хроном лікувала.
Ти іди мостись, лягай,
Та дивися не дрімай.
Хрону я натру швиденько,
Намащу тебе гарненько.
А на вечір пострибаєш,
Косовицю цю владнаєш.
Все зробила, як казала,
Діда вправно замотала.
Та майнула до куми,
Діду хоч крути, верти.
Скільки буде ще терпіти,
Щоб на вечір йти косити.
Ляси точать, є про що,
А старому припекло.
Лежить сповитий, мов дитина,
Ну і баба, ну звірина.
Горить спина, нема духу,
Роздушу стару, як муху.
Заволав, завив бідняка,
Летить баба, як коняка.
Розмотала, а дід з хати,
Став він кола нарізати.
Вийшла баба на поріг,
Розібрав її тут сміх.
Переляк десь вже подівся,
Дід на хвильку зупинився.
– Підлікувала бачиш, як,
Бігаєш, немов сайгак.
Бери косу та гайда,
Ще з росою вся трава.
– Ой, стара, не наривайся,
Хочеш жити, то ховайся.
Повернувсь, тут знов халепа,
Не дратуй, бабо, не треба.
Я відлежусь пару днів,
Був би заживо згорів.
Баба косить, крекче дід,
Йде перевертом весь світ.
Вірш про діда та бабу. Про ранішні покоси. Про косу від батька. Про тріск у спині. Про гулю на лобі. Про прогрес в лікуванні. Про компрес з хрону. Про крик діда. Про печіння в спині. Про нарізання кругів навколо хати. Про бабине косіння.