росія – мачуха, не мати,
Скільки своїх ще можна зневажати?
Там де ти є, там смерть, розруха,
Народу вішають макарони на вуха.
Суцільно зло – ось твоя є нива,
Брехнею всю довіру вбила.
Побачив світ усе твоє нутро гниле,
Всіх зачепила за живе.
Пізно буде, як народ прозріє,
Карма бумеранга й досі діє.
Відрікся світ, як від чуми страшної,
Невже невинні варті цієї долі?
Вставай, народ, ну годі вже дрімати,
Правлять вами лиш одні рогаті.
Змішали ідолів в одну купу,
Не змити вже до скону того бруду.
Їхні в палацах діти і онуки,
А ваші терплять безкінечні муки.
За гроші йдуть, а де ваші багатства,
Усе іде для олігархівського братства.
Багатий край – в землі є, й на землі,
А ви забудки гинет на війні.
Що матері ще скільки вам казати,
За ким будете віку доживати?
Які борги, яка держава,
Брехливих зрадників навала.
росія, чуєш, схаменися,
Святим іконам помолися.
Хай ідоли в безодню йдуть,
Все зло з собою заберуть.
![Антоніна Грицаюк-росія, схаменися](https://antonina.in.ua/wp-content/uploads/2022092902.jpg)
Вірш про росію мачуху. Про зневагу свого народу. Про смерть та розруху. Про брехню та обман. Про закон бумеранга. Про палаци та багатство. Про смерть на війні. Про поклоніння ідолам.