Вистрілив дід, немов з рушниці,
Слово, мов та куля,
Баба тріснула по пиці,
На старість їй дуля.
Йде у прийми до куми,
У нього кохання,
Забирає добро все,
Геть поневіряння.
Кума палко пригортає,
В губи ще й цілує,
Баба, мовби вже здихає,
На смерть все пакує.
…..
Ой пливе віночок,
Пливе за водою,
Вже не один рочок,
Пускає з журбою.
Сльози покотились,
Серце затремтіло,
Вороги наснились,
Як крамсали тіло.
А він боронився,
Скільки було сили,
А ворог глумився,
Та віру не вбили.
Антоніна Грицаюк-Ой пливе віночок(Фото з інтернету)
Вірш про журбу.
…..
З досвітку сонце у вікно
Сміється, зайчики пускає,
А в хаті ще німе кіно,
Кожен у снах своїх літає.
Першою стала господиня,
Взялась за справи, як годиться,
Свині вищать, аж летить слина,
Реве корова і телиця.
Півень співає, а гусак,
Собі горланить не вгаває,
…..
Втомився вечір і приліг,
Ген за селом спочити,
Та ніч прийшла ще не до всіх,
Вже й потомились діти.
Бабуся Богу помолилась,
Внучат на сон благословила,
Сльоза непрошена скотилась,
А де ж поділась її сила?
Донька і зять іще в хліві,
Турбот вистачає у господі,
…..
Друг у гості завітав,
Хоч його я не чекав,
Та у буду запросив,
З ним обід свій розділив.
Він стомивсь, ліг відпочити,
А я буду сторожити,
Міцний сон – здоровий сон,
Сопе друг мій в унісон.
(Вірш написаний з реальних подій).
Антоніна Грицаюк-Шаркова сповідь(Фото з інтернету)
Вірш про собаку.
…..
Шептала липа: йди сюди,
Вдихни медовий аромат,
Знайди тут юності сліди,
Та не вернути вже назад.
Стукіт сердець і почуття,
Такі цнотливі і палкі,
Життя немає вороття,
А спогади завжди живі.
Лиш тільки липа зацвіла,
Думки майнули в далечінь,
Колись щасливою була,
Від щастя залишилась тінь.
…..
