Дід коханець

Антоніна Грицаюк-Дід коханець

Вистрілив дід, немов з рушниці,
Слово, мов та куля,
Баба тріснула по пиці,
На старість їй дуля.

Йде у прийми до куми,
У нього кохання,
Забирає добро все,
Геть поневіряння.

Кума палко пригортає,
В губи ще й цілує,
Баба, мовби вже здихає,
На смерть все пакує.

А в куми наливка,
Та вуста медові,
Ох, гаряча жінка,
Море в ній любові.

Баба речі позбирала,
Не мовила й слова,
Тоді тихо прошептала,
Нагода чудова.

– Забирай своє майно,
Швидко вимітайся,
Вже давно гуде село,
Назад не вертайся.

Поцілунки, то пусте,
Як дійде до діла,
З тебе порох геть піде,
Де в тебе та сила.

Кума палка у коханні,
Все село це знає,
А твої я знаю дані,
Аж сміх розбирає.

Що ти вуса опустив,
Кліпаєш очима,
Ти ж кохання захотів,
Смерть вже за плечима.

Хотів прийми, вимітайся,
Ось твої манатки,
Та назад не повертайся,
Іди без оглядки.

Панталони забирай,
Випрати забула,
Що ти, діду, не дрімай,
Щось я не дочула.

Ти жартуєш, оце так,
Старий казанова,
Захотів кохання смак,
Нагода чудова.

– Досить, бабо, відчепись,
Досить вже знущання,
Прошу тебе схаменись,
Згасло вмить кохання.

Антоніна Грицаюк-Дід коханець
Антоніна Грицаюк-Дід коханець(Фото з інтернету)

Вірш про кохання. Про куму. Про обійми. Про поцілунки. Про наливку. Про вуста медові. Про майно. Про село. Про смерть. Про прийми. Про панталони. Про старого казанову.

Поділіться дописом

Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on linkedin
LinkedIn
Share on print
Друкувати