Втомився вечір і приліг,
Ген за селом спочити,
Та ніч прийшла ще не до всіх,
Вже й потомились діти.
Бабуся Богу помолилась,
Внучат на сон благословила,
Сльоза непрошена скотилась,
А де ж поділась її сила?
Донька і зять іще в хліві,
Турбот вистачає у господі,
Її роки геть на межі,
Не дає ладу вже в городі.
Руки поморщені, старі,
Тремтять щодень, безсилі,
Тягар напевно для рідні,
Усі в роботі гомінливі.
Втерла тихесенько сльозу,
На Матір Божу подивилась,
І так майнула за межу,
А донька бідкалась, тужила.
Пробачте, мамо, може я
Колись і чимось завинила,
Матусю, ненечко, моя,
Я вас, рідненька, так любила.
Вона усміхнена лежала,
Усе для неї відболіло,
Душа метеликом літала,
Втішити донечку хотіла.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/2790438/
Вірш про вечір. Про село. Про бабусину молитву Богу. Про внучат. Про сон. Про сльозу. Про силу. Про доньку та зятя. Про хлів. Про відхід у вічність. Про любов до мами. Про усмішку. Про душу.