Однакова доля
Рахувала роки,
Довга ніч і без сну,
А вони, мов птахи,
Вмить згадала весну.
Все буяло, цвіло,
Мовби вперше й востаннє,
Те кохання було,
Полохливе і раннє.
Соловей заливався,
Як же в ніч таку спати,
В коханні він клявся,
Незворушна лиш мати.
…..
