Рахувала роки,
Довга ніч і без сну,
А вони, мов птахи,
Вмить згадала весну.
Все буяло, цвіло,
Мовби вперше й востаннє,
Те кохання було,
Полохливе і раннє.
Соловей заливався,
Як же в ніч таку спати,
В коханні він клявся,
Незворушна лиш мати.
– Юна, доню, ще ти,
Зрадить, ох, обпечешся,
– Горять, мамо, мости,
Ти ж мене не зречешся?
Він вже іншу знайшов,
Ну, а я при надії,
Розтоптав всю любов,
Загубив усі мрії.
– Досить, рідна, пусте,
Сльози, то не розрада,
А дитя, то святе,
Моя, люба, я рада.
Все здолаємо вдвох,
Людський осуд і зраду,
Заживемо утрьох,
Ну, дамо якось раду.
Так спливали роки,
Мама поруч, близенько,
Все у них залюбки,
– Закохалась я, ненько.
– Доню, не обпечись,
Як колись, я бувало,
Від спокус бережись,
Щоб запізно не стало.
Знову доля така,
Мов наврочив, хто їх,
Бабці ніжна рука,
Не загубимо гріх.
Вірш про кохання. Вірш українською мовою про нещасне кохання, вірш про зраду, вірш про маму.