Рахувала роки,
Довга ніч і без сну,
А вони, мов птахи,
Вмить згадала весну.
Все буяло, цвіло,
Мовби вперше й востаннє,
Те кохання було,
Полохливе і раннє.
Соловей заливався,
Як же в ніч таку спати,
В коханні він клявся,
Незворушна лиш мати.
– Юна, доню, ще ти,
Зрадить, ох, обпечешся,
– Горять, мамо, мости,
Ти ж мене не зречешся?
Він вже іншу знайшов,
Ну, а я при надії,
Розтоптав всю любов,
Загубив усі мрії.
– Досить, рідна, пусте,
Сльози, то не розрада,
А дитя, то святе,
Моя, люба, я рада.
Все здолаємо вдвох,
Людський осуд і зраду,
Заживемо утрьох,
Ну, дамо якось раду.
Так спливали роки,
Мама поруч, близенько,
Все у них залюбки,
– Закохалась я, ненько.
– Доню, не обпечись,
Як колись, я бувало,
Від спокус бережись,
Щоб запізно не стало.
Знову доля така,
Мов наврочив, хто їх,
Бабці ніжна рука,
Не загубимо гріх.
![Антоніна Грицаюк-Однакова доля](https://antonina.in.ua/wp-content/uploads/2022010901-509x615.jpg)
Вірш про кохання. Вірш українською мовою про нещасне кохання, вірш про зраду, вірш про маму.