Написала листа – справа то не проста,
Розучились усі вже писати,
Туга серце взяла – проклятуща війна,
Плани в змозі усім поламати.
Чи ти чуєш, русня, чи оглохли всі враз?
Скільки будет ще сіяти горя?
Вовкодавам це фас, і кривавий кураж,
Яка вас там чекає всіх доля?
Де «вєлікая русь», певно не помилюсь,
Що порветься вона на шматки,
Ваш кривавий дідусь, захвачу хоч «усрусь»,
В крові втопить її залюбки.
Розгрібати лайно для нащадків ого,
Не одне ще століття майне,
За кораблем йдіть на дно, бо правитель х…ло,
Ну, а вас це чомусь не гребе.
Топить вас вже Господь, ну, а ви є раби,
В унісон, мов блаженні, горлали,
Чуєш, путін прийди, від води нас спаси,
Та у нього не ті зовсім плани.
Ще народит синів для таких от катів,
Які копійки для них геть не варті,
Де набрати умів і дохідливих слів,
Щоб ви враз поміняли всі карти.
Вірш про написаний лист. Про проклятущу війну. Про звернення до русні. Про посіяне горе. Про кривавого дідуся. Про потопи на росії. Про кару Господню. Про народжених синів для катів.