Як смієш ти судити безневинних,
Ти, хто такий, на грішній цій землі?
Ще й зграя посіпак тобі уклінних,
Сміття, непотріб, прокляті москалі.
Безгрішні дітки, як і Божий син,
Судом іуди втрачене життя,
А ви лепечет геть без зайвих змін,
Без ваших рук була ця бійня вся.
Зболені тільця мали ще надію,
Долаючи біль хотіли жити,
Батьківську віру і дитячу мрію,
На землі диявол дав наказ згубити.
Він не один, там вдосталь бісенят,
Без крові людської геть не те,
Вдягнуть мундири підуть на парад,
Безневинні душі їм усе пусте.
«Визволителі» давно вже зняли маски,
Гнобителі – скрізь там, де мир і лад,
Хоч зазнаєте вбивчої поразки,
Непереможні б’єте у набат.
Як кістка в горлі стала Україна,
Без вас живе і рухає вперед,
Летить з пащеки скаженіла слина,
Як в когось добре, отрута вам – не мед.
Гребти чуже – генетика віками,
Промивши мізки тим, хто прозріває,
Ідіте всі до бісової мами,
Вас з нетерпінням там вона чекає.
За сльози, кров, за згублену дитину,
Господь заплатить – бумеранг він є,
А ми піднімем неньку-Україну,
По повній повернемо все своє.
Вірш про зболені тільця. Про суд над безневинними. Про проклятих москалів. Про диявольський наказ убити. Про безневинні душі. Про мужність українців. Про «визволителів» без масок. Про вбивчу поразку. Про Україну, як кістку в горлі. Про кару Господню. Про відновлення України.