Ну що ж і серпень завітав,
Вночі дощем, вранці росою,
Із липнем пліч-о-пліч став,
І не зворотньою журбою.
Ще пестить сонце залюбки,
Та осінь все ж не за горами,
З соломи складені тюки,
Ліс пахне хвоєю й грибами.
В сосні гуде бджолиний рій,
Зробили вправно там кубло,
Його ти рушити не смій,
Бо повернеться миттю зло.
Ген деревце вітер хита,
Вправно кубельце примостилось,
Картина тут геть не проста,
Не птаство в ньому поселилось.
Вилізло двійко мишенят,
Таких, як сонечко, рудих,
Очі вуглинками горять,
Не посміхнутись буде гріх.
Назад майнули у кубло,
Навіщо зайві їм тут очі,
Дятел довбе, немов на зло,
Тут подрімати є охочі.
Свої закони і права,
Таке воно життя земне,
Ця неповторна скрізь краса,
Хтось бачить все, комусь пусте.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/9198225/
Вірш про серпень. Про сонце. Про тюки соломи. Про ліс. Про кубельце. Про мишенят. Про дятла. Про закони і права. Про неповторну красу.