Сорока діток рахувала,
На війну всіх відправляла,
Ати-бати, ати-бати,
Йдуть сороки воювати.
Немалесенька родина,
Віддала вітчизні сина.
А той думки і не мав,
У полон миттю попав.
Плаче, сльози витирає,
А сорока не вгаває.
Вдосталь ще в неї синів,
Другий в танку задимів.
А вітчизна править дай,
Як загине буде рай.
Грошенят буде торбина,
Не остання же дитина.
Цей на дно пішов у річку,
Втрату маєш невеличку.
А четвертий в літаку,
Горів в небесному танку.
А мізинчик, ну, це п’ятий,
До братів і ти ще й радий.
Тут він козлик-відбувайло,
Скажу, правду поганяйло.
Йде вперед – там м’ясорубка,
А назад, то душогубка.
Свої стратили ураз,
Бити зрадників наказ.
А сорока-білобока,
Не пустивши сльозу з ока
Знов несе яйця в кублі,
Будуть й ці всі на війні.
Як сороці тій вдовбати,
Не інкубатор вона – мати!
Хай для радості ростуть,
І любов свою несуть.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/54098/
Вірш про війну. Про сороку. Про дітей. Про вітчизну. Про полон. Про загибель в танку. Про грошенята. Про смерть в річці. Про згорілий літак. Про козлика-відбувайла. Про душогубку. Про страту.