Дев’ять місяців кривавої війни,
А разом страшних вісім років,
Якби дістались лігва сатани,
Не мали б люди горя і мороки.
Глибокі вирви в душах і землі,
Їх не засиплеш і не залатаєш,
Ідіть у пекло кляті москалі,
Тягар на серці, що рідню там маєш.
Ну, як так можна, Господи, скажи,
Це не підвладно розуму людському,
Ідуть під добриво їхні сини,
Вони з награбованим чекають їх додому.
Сховали голови, як страуси в пісок,
Та хлепчуть брагу, як ту воду коні,
Покрились рильця в багатьох в пушок,
Їхній маразм, немовби на долоні.
Стоїть із гордістю дебілка-мати,
Ну, як назвати ще таке створіння,
Синів двох віддала в солдати,
Господи, пошли ти їй прозріння.
Вони пішли на захист батьківщини,
Якої, людоньки, мені ви розкажіть?
Втовкти, то краще було би для скотини,
За межу ви корівоньки не йдіть.
А тут чужого дай і крапка,
Своє все запливло багном,
Ну, що за нація така зрадлива, гадка,
Тебе ж спаскудить за твоїм столом.
Деруться в вікна, в двері не пускаєш,
Нахаби, ще таких не бачив світ,
Таких сусідів за сто верст минаєш,
І проклинаєш весь бісівський рід.
Вірш про криваву війну. Про лігво сатани. Про вирви в душах і землі. Про клятих москалів. Про гарматне м’ясо. Про російський маразм. Про зрадливу та гадку націю. Про бісівський рід. Про прокльони.