Гомоніли на подвір’ї старенькі бабусі,
Хоч, скажу, уже в літах та іще у русі,
– Подивися, ось пішла, ця нова сусідка,
Щодень більше розквіта, як у травні квітка.
Кавалерів до ста є, усе носом крутить,
Життя швидко промайне лиш молодість згубить.
Інша каже – ось, дивись йде гуляти Настя,
Очицями блись та блись, хай їй буде трясця.
Ще й свій виводок веде, немов циганчата,
Кошти, де на них бере? В труну зведуть тата!
– Ух, та ах, а це вже що? У Гната нова тачка,
Таке сіреньке було, десь знайшлась заначка.
– А цей шибеник це чий?, щось не пригадаю,
Чуб задертий, немов змій, так батьків я знаю.
Батько в мера водієм, мати – продавчиня,
Може вивідаєм все, аж скотилась слина.
– Чуєш, синку, зупинись, може й поговориш,
– Чуєш, бабо, відчепись, ти не того тролиш.
Язики, мов помело, робить дірку в лавці,
Що зробилось, що було, радіо-трек бабці.
Нянчіть внуків та в’яжіть тепленькі шкарпетки,
Досить, світом не коптіть, старі табуретки.
Почалось тут цунамі, вже не зупинити,
– Скажем татові і мамі будеш вовком вити.
– Зупинітесь, годі вам, я геть не з лякливих,
Бабам відсіч вправну дам ще й таким лайливим.
Пішов хлопець, а за ним брязнули лиш двері,
Мов із неба гримнув грім, ох, хамські манери.
Хто б не їхав, хто б не йшов усіх зупиняли,
Ну невіглас, ну нахаба, ох, і сором мали.
А комусь кислиці сняться, ох, лиха година,
Бабці все не вгомоняться пересохла слина.
Вечір холодом війнув, час і відпочити,
Зачепив хлопець струну ще б побринькотіти.
Подалися по кутках не так, як гадалось,
Слухавки миттю в руках, ще перемивалось.
Гумореска про галасливі бабусі. Весела історія українською мовою, про бабусі, що люблять перемивати кістки на лавці.