Задрімав на лаві дід,
Аж здригнувся увесь світ,
Похиливсь об землю трісь,
Гудзь на лобі зразу блись.
Став молоти, хто зна що,
Що було, що не було.
До стовпа бабу ревнує,
Як колгоспний кінь гарцює.
Дала стара валер’янки,
І майнула до циганки.
Та розклала вправно карти,
– Ох, забій, скажу, не жарти.
Дід у молодість майнув,
Про теперішнє забув.
А щоб лихо вам минути,
Тобі треба все забути.
Гардероб міняй гайда,
Туди, де сонце і вода.
Відпочинет, вправит мізки,
Оздоровитеся трішки.
Подалися на курорт,
З глузду з’їхав старий чорт.
П’ялить очі на дівок,
Хоч який вже з того толк.
Сонце в голову пече,
А для діда то пусте.
Закрутило в мізках знов,
З лежака у низ пішов.
Випала з рота щелепа,
Ох, халепа так халепа.
– Пакуй, бабо, вже валізи,
Щось дістали ці круїзи.
Повернулись, а цигани
Все нажите обікрали.
Знов тут лихо, знов халепа,
Молодіти дійсно треба.
Вірш про діда та бабу. Про падіння з лавки. Про циганку. Про забій. Про молодість. Про курорт. Про дівок. Про щелепу. Про валізи. Про круїзи. Про повернення додому. Про крадіжку.