У долині льон, льон,
Мамі сниться сон,
Розцвітає рясно,
Сивіє завчасно.
Гримить громовиця,
Вже вона вдовиця.
Син до війська рветься,
Серце лячно б’ється.
Ой, сину, синочку,
Тільки в сповиточку
Тебе сповивала,
Все в Бога благала.
Доленьку щасливу,
Щоб в лиху годину
Відвів від синочка,
Краще була б дочка.
Стоїть козаченько,
Відпустіте, ненько.
Піду воювати,
Край свій захищати.
Покараю за тата,
Вбивцю супостата.
Сльози проливає,
Сина проводжає.
Єдина дитина,
Вона вже сиротина.
Іде до хати свита,
Вся журбою вкрита.
Везуть домовину,
У ній її дитину.
Довго припадала,
Сльози проливала.
Давно пустка хата,
Доленька проклята.
Сипавсь льон в долині,
Назбирала в жмені.
Всюди посівала,
Долю проклинала.
Материнські сльози,
Не візьмуть морози.
По весні зійдуть,
Потім зацвітуть.
Болем і журбою,
Хто прийшов з війною
Буде їх збирати
На суд вирушати.
За кожну сльозину,
Знівечену країну.
На страшний суд до Бога
В пекло всім дорога.
Вірш втрату сину. Про льон у долині. Про мамин сон. Про сина, що пішов до війська. Про спогади з дитинства. Про вбивцю супостата. Про поховання сина. Про кляту долю. Про материнські сльози. Про страшний суд Божий.