Так солодко запахло вже весною,
Хоч з ночі трішки віє морозцем,
Крихкий лід стає вправно водою,
На серці рана і пекучий щем.
За що так понівечили країну?
Людські життя забрали, не здригнулись,
Страшним боям і досі нема впину,
Старі там маразмати вкрай звихнулись.
Яка йде молодь, Господи, скажи?
За що? У кого запитати?
Синочку, рідний, любий, розкажи,
Дитино, де твої сліди шукати?
Безвісти зник, шукай, мов вітер в полі,
Миготять світлини, аж душа тремтить,
Чи впав в бою, а може у неволі,
Материнське серце з відчаю кричить.
Такі хороші, хоч води напийся,
Та їм би жити, і нащадків піднімати,
Дитино люба, хоч в ночі наснися,
Горне світлину посивіла мати.
Невідомість – це такий тягар,
Як жити цим, де відповідь шукати?
Скажу, без зайвих на це чвар,
Не знає мама, що у Бога їй благати.
За здоров’я, чи за упокій,
В душі жевріє, хоч якась надія,
А ворог клятий безсердечний лиходій,
Себе підносить, мовби він месія.
Весняне сонечко всміхнулося з гори,
Летять птахи у них усе по плану,
Горіть ви в пеклі кляті москалі,
Прийде кінець совдеповському клану.
![Антоніна Грицаюк-Так солодко запахло вже весною](https://antonina.in.ua/wp-content/uploads/2023030201.jpg)
Вірш про війну весною. Про рану на серці. Про понівечену країну. Про страшні бої. Про синів України. Про материнський відчай. Про зниклих безвісти. Про клятих ворогів.