Світанок трохи забарився,
Ще зорі з неба посміхались,
Собака в буді причаївся,
Коти в кохання вправно грались.
Зимовий сон – не літній, так,
Під ковдрою пестить теплом,
Солодкий, мовби він на смак,
Пора вставати, мов на зло.
Щоденні клопоті беззмінні,
Летиш, все хочеш захватити,
А дні летять такі невпинні,
Коли вже стільки встиг прожити?
Все до кубла, ще те, ще це,
Дорослі діти, є онуки,
І серце в грудях вже не те,
Не такі вправні щораз руки.
Ну, а душа лине туди,
Де тихий з неба зорепад,
Щасливі юності сліди,
Квітує яблуневий сад.
А соловей, черемхи цвіт,
Жовте латаття у лугах,
Махаю юності привіт,
Та зустрічаю лиш у снах.
Вірш про юності сліди. Про зоряний світанок. Про зимовий сон. Про щоденні клопоти. Про плин часу. Про дорослих дітей та онуків. Про важкість в рухах.