Смерть коханої

Антоніна Грицаюк-Смерть коханої

Кохана, синьоока,
Вирва глибока,
Дорога далека,
Лечу, мов лелека.
Тебе шукаю,
На весь світ волаю.
Вороги занапастили,
А тоді забили.
Знущались щосили,
Та ще й реготіли.
Потім розтоптали,
Сліди замітали.
О, доленько, доле,
Стерневеє поле.
За що та наруга?
Хай згине катюга.
Тіла немає,
А душа літає.
Птахом примостилась,
Слізоньками вмилась.
Та й стала співати,
Серце навпіл рвати.
А сльози росою,
Вкрилися журбою.
Квіточки рясненькі,
Слізоньки дрібненькі.
Перлами котились,
Під ноги стелились.
А тоді до Бога,
Майнула дорога.
За що полишаєш?
За що серце краєш?
За що сплюндрували?
За що катували?
Кохання згубили,
Господи, дай сили.
Ворогів здолати,
У пекло загнати.
В дідькові копита,
Нехай йде вся свита.

Антоніна Грицаюк-Смерть коханої
Антоніна Грицаюк-Смерть коханої(Фото з інтернету)

Вірш про смерть коханої. Про пошуки тіла. Про невиліковну рану. Про ворогів. Про страшні знущання. Про відліт душі. Про сльози. Про дорогу до Бога. Про загублене кохання. Про бажання відправити ворогів у пекло.

Поділіться дописом

Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on linkedin
LinkedIn
Share on print
Друкувати