Ох, роки ви роки,
Ви, як коні швидкі,
Подалися, куди?
Розгубили сліди.
Як же вас наздогнати?
Запросити до хати.
Та вмостити рядком,
За святковим столом.
Перші, мов пуп’янки,
Пестять всі залюбки.
Другі – юності цвіт,
В радість весь білий світ.
Треті – зрілість іде,
Щебіт діток несе.
І надалі тут ви,
Геть не знаєт нудьги.
Швидкі та клопіткі,
Мов вода мчать роки.
На параді четверті,
Вже безсилі, а вперті.
Бо онуки ростуть,
Сенс життя знов несуть.
Досягли ще не все,
Не ті сили, пусте.
Крок за кроком вперед,
Хоч життя і не мед.
Запрягти б вас роки,
Та майнути туди.
Де весни першоцвіт,
Схаменись, скільки літ?
Вправно ти порахуй,
Нас усіх почастуй.
За святковим столом,
І з пахучим бузком.
Радість несли ми всі,
У твоєму житті.
Що ж бувала скорбота,
Така наша робота.
Та від кожного слід,
Сонця бачила світ.
Хоч вже сила не та,
Та душа молода.
Ой, ви гості мої,
Ви так любі мені.
Кожен гріє теплом,
За святковим столом.
Вірш про роки. Про святковий стіл. Про юності цвіт. Про зрілість. Про щебіт діток. Про зростання онуків. Про пахучий бузок. Про частування. Про радість в житті. Про скорботу. Про молодість душі. Про гостей.