росія – мачуха, не мати,
Скільки своїх ще можна зневажати?
Там де ти є, там смерть, розруха,
Народу вішають макарони на вуха.
Суцільно зло – ось твоя є нива,
Брехнею всю довіру вбила.
Побачив світ усе твоє нутро гниле,
Всіх зачепила за живе.
Пізно буде, як народ прозріє,
Карма бумеранга й досі діє.
Відрікся світ, як від чуми страшної,
Невже невинні варті цієї долі?
Вставай, народ, ну годі вже дрімати,
Правлять вами лиш одні рогаті.
Змішали ідолів в одну купу,
Не змити вже до скону того бруду.
Їхні в палацах діти і онуки,
А ваші терплять безкінечні муки.
За гроші йдуть, а де ваші багатства,
Усе іде для олігархівського братства.
Багатий край – в землі є, й на землі,
А ви забудки гинет на війні.
Що матері ще скільки вам казати,
За ким будете віку доживати?
Які борги, яка держава,
Брехливих зрадників навала.
росія, чуєш, схаменися,
Святим іконам помолися.
Хай ідоли в безодню йдуть,
Все зло з собою заберуть.
Вірш про росію мачуху. Про зневагу свого народу. Про смерть та розруху. Про брехню та обман. Про закон бумеранга. Про палаци та багатство. Про смерть на війні. Про поклоніння ідолам.