Матусю, нене, я в біді,
Мене катують москалі.
Рідненька, чуєш, ти молись,
А пам’ятаєш, як колись?
Я вчив старанно їхню мову,
Ігнорував свою чудову.
За даний час так все змінилось,
В душі, немов переродилось.
Огидне їхнє лихослів’я,
Яка ж між нами стоїть прірва.
Не так давно це зрозумів,
А я ж так Пушкіна любив.
Багато й досі пам’ятаю,
Та викорінюю, вбиваю.
Мова катів – це друга зброя,
Нам не для того треба воля.
Стільки вбитих і за що,
Щоб і надалі росло зло?
Про їхнє все лиш крапка жирна,
Між нами не кордон, а прірва.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/11337813/
Вірш про катування москалів. Про матусю. Про молитву. Про російську мову. Про ігнорування рідної мови. Про переродження в душі. Про огидне лихослів’я. Про величезну прірву. Про масові вбивства.