Ви бачили, як сонечко сміється,
Світанок ніч почав вже обкрадати,
Дасть Бог невдовзі лихо це минеться,
Будемо неньку дружно піднімати.
Надія є, незгасне – це закон,
Не туди йшли і не на тих нарвались,
Не піде воїн на принизливий уклін
Не одним життям уже розрахувались.
А лідер наш, ну, як завдав він жару,
Семоняниха, Скабєєва і Соловйов,
Волають, аж із рота видно пару,
Сморід через «ящик» геть пішов.
До нього тягнуть посадовці руки,
І рукоплеще світова еліта,
А ви себе загнали у кут, суки,
Що вам дала брехлива украй свита.
Розруха скрізь: глубинка є глубинка,
В багні по вуха, тішитеся чому?
Вже ваша перегорнута сторінка,
Вся нечисть повернеться у пітьму.
А наша ненька буде процвітати,
І не забуде всіх Героїв імена,
Вона не мачуха як ваша, вона – мати,
В чуже не лізла, не хотіла зла.
Вірш про відродження України. Про надію. Про понівеченні життя. Про лідера країни. Про російських брехунів. Про повагу світової еліти. Про брехливу свиту. Про росіян по вуха в багні. Про процвітання неньки-України. Про вічну пам’ять Героїв.