Бабцю, напиши про мир,
Бо війна і так ляка щомиті,
Вона, немовби ненаситний звір,
Рушить все і люди мирні вбиті.
А бачиш, рідна, ген ті діточки,
Від них світлини лише залишились,
Бомбив їх ворог вправно залюбки,
А його дітки певно ним гордились.
Для них герой, а нам кат-убивця,
Увесь в крові, її вже не відмити,
А дітки ті, вони вже мають крильця,
До Бога швидко можуть відлетіти.
Ой, бабцю, ген окрайчик хліба впав,
Його не можна, люба, зневажати,
Той хлопчик їсти матінки благав,
Вона й немала крихти йому дати.
Були без хліба, крапельки води,
Вони в підвалі тихо помирали,
Будинок зруйнували вороги,
Люди не встигли, їх не врятували.
Та мама з горя вила, як вовчиця,
А вороги на трупах танцювали,
Хіба, скажи, робити так годиться?
За що ті дітки, бабцю, так страждали?
За звірства їм пощади вже не буде,
Хоч ще маленький, але добре знаю,
Народ це не пробачить, не забуде,
Дорога їм до пекла, не до раю.
Ти чула пташечка сьогодні так співала,
Вона із вирію назад вже повернула,
І Україну нашу звеселяла,
Хоч війна її також жахнула.
Чуєш, сирена виє невгава,
Ходім швиденько заховатись треба,
Хай буде проклята страшна війна,
А дітки вбиті не пробачать й з неба.
Вірш про війну. Вірш про вбивство невинних дітей. Вірш про жорстокість російських фашистів. Російські вбивці, російські нелюди.