Ти прокинься як буде світати,
Від фіранок відтули враз вікно,
Сонце буде ще лячно дрімати,
Прохолодою віє, ну, й що?
Весна тихо уже порядкує,
Йди до лісу, звідтіль лине спів,
Рання птаха вже ранок віншує,
Де набрати від подиву слів.
Назад кличе їх всіх Батьківщина,
Тут пісня, кохання, нащадки,
Не замінить чужа це країна,
Хоч шляхи їхні, ох, і не гладкі.
Обійми ніжно в гаї берізку,
Мов сестру після розлуки,
Песть кору її білосніжну,
Хай відчує твої ніжні руки.
Сухим листям ще дуб шелестить,
Скоро скине, піде молоде,
Стара вільха від ляку тремтить,
Як в танок її вітер бере.
Приголуб її довгі сережки,
Цю красу навчись щиро любити,
Сонце сходить промінням мережки,
Як нам хочеться в мирі всім жити.
Вірш про прихід весни. Про ранкове сонце. Про ранішню прохолоду. Про спів птахів у лісі. Про повернення на Батьківщину. Про обійми з берізкою. Про шелест дубового листя. Про тремтіння старої вільхи. Про схід сонця. Про бажання миру.