Злилися долі в одне ціле,
Хоч різні погляди у двох,
Він відпустив все наболіле,
В неї в душі переполох.
У нього шлюб вже за плечима,
У неї роман не вдався геть,
Лишилась десь його дитина,
Вона зневірена ущерть.
Діти – її болюча тема,
Вже не судилося і край,
В нього ділилася дилема,
Дитині там його не рай.
Злилися душі у єдине,
Зріднилися в одну мить,
Ділили щиро наболіле,
Син ніжками вже тупотить.
Голубить, пестить другу маму,
Шепоче ніжні їй слова,
Гоїть щоденно болючу рану,
Вона, як квітка, розквіта.
І ось дав Бог, чи так судилось,
В ній зародилося життя,
І це все правда, не наснилось,
Таке воно земне буття.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/2917382/
Вірш про дві долі. Про дитину. Про злиття душ. Про сина. Про болючу рану. Про зародження життя. Про земне буття.