В обійми летіла, аж крила ламала,
Десь бралася сила, бо щиро кохала.
А він для забави, або для рахунку,
Звабив сердешну не задля поцілунку.
Знеславив, лишив – вона з відчаю вила,
Щоночі молилась у Бога просила.
Забрати дитя, що під серцем билось,
Та якось під ранок для неї наснилось.
Матусю, ти чуєш, не руш я благаю,
Ти хочеш згубити, а жити я маю.
Мале хлопченя, очі два озерця,
Вона його ніжно горнула до серця.
Пестила, бавила, котилися сльози,
Їх висушить сонце, заморозять морози.
Вселилася віра та щира любов,
Колись пожалкує, що зрадив, пішов.
Вірш про зраджене кохання. Про відчай. Про прохання до Бога. Про дитя під серцем. Про бажання згубити дитя. Про сон. Про мале хлопченя. Про пестощі та забави. Про сльози радості. Про віру та щиру любов.