Зорали трактори стежину,
Де були мамині сліди,
Та в снах солодких туди ще лину,
Хоч вдосталь втікло води.
Та стежка, мов змійка, була між хлівами,
Волошки манили – краса,
Біль не проходить, не гасне з роками,
Рана до віку жива.
Вже діти дорослі, тішать онуки,
Біжать, не вгавають роки,
Болять по ночах натруджені руки,
Та вірші пишу залюбки.
У них я радію, інколи плачу,
Пещу немов діточок,
Не ледачу й досі маю я вдачу,
Збираю слова у вінок.
Вірш про зорану стежину. Про трактора. Про мамині сліди. Про солодкі сни. Про біль. Про дітей та онуків. Про натруджені руки. Про написання віршів. Про неледачу вдачу.