Заховалось сонечко
Не хоче світити,
Доле ж гірка долечко,
Як на світі жити?
Як собаки, злидні,
Сироту кусають,
Відвернулись рідні,
Зустрінуть – минають.
В притулок забрали,
Немовби за грати,
А рідні стогнали,
Нам то не підняти.
Мов перекотиполе
Те дитя котилось,
Стерня ноги коле,
Та воно не злилось.
Бог дав віру, силу,
Розум і наснагу,
Вдачу незрадливу,
До людей повагу.
Сходинками вгору,
Вправно він підвівся,
В ту щасливу пору,
Дядько десь з’явився.
Ну, а за ним і тітка,
Й всі їхні нащадки,
Бідний наш, сирітка,
Гарні ж в тебе статки.
Їдуть на гостини,
Заглядають в очі,
Вділи́ для родини,
До дарів охочі.
Не скупи́в, все мало,
Мовби одуріли,
Бридко зовсім стало,
Совість загубили.
Взяв в кулак всі сили,
Вивів до порогу,
Мов ножа встромили,
Вказав на дорогу.
Що тут казати,
Що тут говорити,
Всіх їх не підняти,
Всім не догодити.
Вірш про сироту. Вірш про хлопчика, від якого відмовились батьки. Вірш-життєва історія. Вірш про недолугих родичів, що хочуть наживитись.