Зиркає місяць у вікно,
Одним великим оком,
В ту ніч по-іншому було,
Жахнувся ненароком.
Господар, мовби задрімав,
Усмішка на лиці,
Та руки вже в покорі склав,
В жалобі геть усі.
Дружина, трійко діточок,
Убита горем мати,
Піднесла доля всім урок,
Як будуть виживати?
Стомились дітки від плачу,
Тихесенько хлипають,
Стоїть лампадка у кутку,
Й чужі сльози втирають.
А мама вовком завива,
Ураз зробилась сива,
За що? За що така біда,
Невже я заслужила?
Дружина плаче, мов дитя,
Сльозам впину немає,
За що знівечене життя?
В скорботі промовляє.
Місяць на хвильку зупинивсь,
Та знов майнув у даль,
В жалобі хмарою сповивсь,
Надів з грози вуаль.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/windows-10524851/
Вірш про відхід у вічність. Про місяць за вікном. Про смерть господаря. Про родину у жалобі. Про дружину та діточок. Про убиту горем мати. Про плач дітей. Про знівечене життя.