Ати-бати йдуть дебати,
Як жінок в солдати брати?
Сачкувати уже годі,
Хай послужать при нагоді.
Із пробірки будуть діти,
Зась в утробі вже носити.
Безкозирка, камуфляж,
Не в салонах вам кураж.
І не слова про кохання,
Все пусте оте зітхання.
При команді вмить лягай,
Грудьми землю зігрівай.
Силікон тут не піде,
Десь проколеш, розірве.
Все в натурі, все для справи,
Для голоти ці забави.
Це в верхах, ох, і бідують,
По курортах тих мандрують.
Пече сонце – виживають,
Силу волі, скажу, мають.
Доньки, внучки та дружини,
Терплять муки ті невпинні.
А коханки, а коханки,
В розкошах, мов справжні бранки.
Також ледве виживають,
Різні їства споживають.
П’ють сердечні всілякі вина,
Аж холоне з жаху спина.
Витримки багато літ,
Йде перевертом весь світ.
Полігон, ось це розрядка,
Повітря свіже і зарядка.
Біг на місці та кругом,
По-пластунськи, кувирком.
Маршкидок, рюкзак на плечі,
Будуть мускули, до речі.
Холод, сніг, безсонні ночі,
Це не Гагри і не Сочі.
Дух бадьорий, скрізь природа,
Та не дошкуляє мода.
Всі немовби під гребінку,
Не зламають українку.
Здатні, вправні молодиці,
Всі до лав, не до крамниці.
Ати-бати, ати-бати,
Кличе всіх країна-мати.
Та не всі туди підуть,
Ось у чому вся ця суть.
Хто живе, хто виживає,
Більший меншого штовхає.
Вірш про жінок, які йдуть в солдати. Про службу. Про безкозирку та камуфляж. Про курорти для верхів. Про силу волі. Про коханок. Про їства та вина. Про полігон. Про біг та зарядку. Про бадьорість духу.