Хлепче воду кіт із ночі,
Аж на лоба лізуть очі.
Господиня засмутилась,
Бринза з гніту десь поділась.
Аж тут трісь себе по лобі,
Час завдячити худобі.
Ох, котяра, злодіяка,
Воду цупить ще й собака.
Ділили, певно справедливо,
Що лежало косо-криво.
Як, скажи, туди заліз?
Геть, ледаще, з очей, зслиз.
Кіт, як кадуб, ледве клига,
Перезлиться, зійде крига.
Як вмощуся на коліна,
Колом вигнеться враз спина.
Буду вправно муркотіти,
Як такого не любити.
https://www.pexels.com/uk-ua/photo/6654799/
Вірш про кота злодіяку. Про спрагу у кота. Про засмучену господиню. Про пропажу бринзи. Про спрагу у собаки. Про злість господині. Про муркотіння.